Кужбеї: покинуте село над Соймами й церква 1932 року

Що лишилося від села

Найкраще про Кужбеї розповіли самі останні мешканці. У репортажі 2011 року дві сестри, які тоді ще жили тут, згадували: у кращі часи в присілку було двадцять п'ять — тридцять хат. Молодь почала йти вниз, у Сойми й далі, ще в 1960-х — за роботою, школою, дорогою. Старші поступово вмирали.

Електрика трималася до першої аварії, яку ніхто не полагодив. Початкова школа стоїть руїною. Сестри тоді самі збиралися переїхати в Сойми, і автор репортажу писав, що стежки незабаром заростуть.

Хто живе в Кужбеях зараз і чи живе взагалі, ми напевно не знаємо, тож і не вигадуємо. Якщо побачите в хаті дим чи доглянутий город — це чийсь дім, а не експонат.

Церква, заради якої туди йдуть

Головне, що збереглося, — невелика дерев'яна церква з вирізаною датою «1932». Її доглядають, і вона виглядає не як руїна, а як святиня, до якої приходять.

Раз на рік село ненадовго оживає: на храмове свято 7 липня, на Івана, сюди піднімаються люди з навколишніх сіл — за давнішими розповідями, до сотні. Якщо хочете побачити Кужбеї не порожніми, а такими, якими вони були, це найкращий день.

Як туди дістатися

Маршрутизатор рахує до Кужбеїв ≈8 км від Міжгір'я, але ця цифра оманлива: машиною ви доїдете до Соймів, а далі, за описами тих, хто там бував, іти пішки лісом — приблизно чотири кілометри, близько години в один бік. Сойми лежать на дорозі з Міжгір'я на Пилипець, тож поворот на Кужбеї не доведеться шукати далеко.

Стежка не маркована як туристична, і в тумані чи після снігопаду її легко загубити. Ліси навколо дикі: у давніх розповідях згадують і вовків, тож узимку самому сюди не варто.

• Взуття з протектором: стежка лісова, у дощ слизька.
• Вода й перекус — у Кужбеях немає ні магазину, ні джерела, на яке можна розраховувати.
• Офлайн-карта в телефоні: розраховуйте, що зв'язку може не бути.
• Скажіть комусь, куди йдете й коли повернетеся, — особливо поза сезоном.
• Виходьте зранку: на дорогу туди й назад плюс час на місці піде пів дня.

Як поводитися в покинутому селі

Покинуте не означає нічиє. У цих хатах народжувалися й помирали люди, чиї онуки живуть у Соймах і Міжгір'ї, і для них Кужбеї — родинна пам'ять. Тому правило одне: дивитися, але нічого не чіпати.

Не заходьте в зруйновані хати: перекриття там старі й можуть обвалитися. Не беріть «на пам'ять» речей, посуду чи дощок. У церкві поводьтеся так, як у будь-якій діючій святині, — бо вона діюча.

Що ще по цій дорозі

Кужбеї зручно поєднати з іншими місцями на північ від Міжгір'я. Та сама дорога веде далі на Келечин із його мінеральними джерелами й екопарком і на Пилипець із крісельним підйомником. Усе це ми зібрали на сторінці Що поруч, а про воду Келечина є окрема стаття.

Після кількох годин лісом найкраще, що можна зробити, — повернутися в тепло. У «Дикому зрубі» це котедж на вісім місць з підігрівом підлоги, а ввечері — чан на дровах просто неба.